На зустріч із власником та керівником великої зернотрейдерської компанії «Прометей», точніше групи компаній, я про всяк випадок одягнув клубний блейзер і взув класичні туфлі, але Рафаель Гороян зустрів мене у звичайному темному худі та джинсах, і вираз обличчя у нього був тривожно-зосереджений – усі проблеми експорту зерна і цін на його плечах… Як і на плечах інших трейдерів та трейдерських відділів компаній «Нібулон», «Кернел», «Агропросперіс»…

Наставники – мрійники

– У нас є спільний знайомий – Мішель Суфле… Він мені дивовижні речі розповідав: що обідає раз на тиждень у фермерів, у яких ще його бабуся купувала зерно. Це стара культура взаємин, це корені, котрі тримають дерева… І з земляком вашої компанії Олексієм Вадатурським ми були добрими знайомими…

– Так, я його вважаю одним зі своїх наставників. Наставників у мене було багато, і кожен з них виконував певну роль у моєму житті: хтось учив любити бізнес, хтось – сім’ю, хтось – юриспруденцію, хтось – науку. Коли розкласти, як мапу, історію успіху, на ній буде чимало цих моментів. І люди, що приходять до нас у житті, з котрими знайомимося, зустрічаємося, виконують певну роль у нашому житті, як і ми в їхньому.

Я був дуже молодим, коли зустрівся з Мішелем Суфле. Проте принципово хотів познайомитися з ним, за ним була величезна історія, у нього був дивовижний гарт. А от коли ти перебуваєш в одному місті з Опанасовичем (Вадатурським) – це дуже мотивує. Ти зустрічаєшся з його видами діяльності, активами, з ним особисто – він завжди на слуху, про нього говорять, ти обмінюєшся з ним енергією. Потім я вийшов на інший рівень, і мене вже мотивував Мішель Суфле. Мені подобається стара Європа з традиціями та звичками. Коли люди в глибоко поважному віці щодня ходять на роботу – це дуже емоційна історія. От в Опанасовича постійно була якась мрія, якийсь рух уперед, натхнення. Людина у 70 або 80 років про щось мріє – це так чудово! Ніби, здавалося б, уже час на пенсію, а вони мріють, як 16-річні.

ДАЛІ БУДЕ...