МИ – З МИКОЛАЄВА

– Є у вас в Україні місце, яке любите більше, ніж інші?

Рафаель Гороян:

– Миколаїв. Ми допомогли донатом у ЗСУ 10 млн грн у перші дні, найстрашніші. В компанії грошей не було, це я власними коштами оперував. Без жодних фондів, самі возили на передову… Це наші корені, ми – миколаївська компанія. Було справді важко, росіяни вже заходили до міста, в місті були російські танки. Слава Богу, ми пережили це, все позаду.

– Найневдячніша справа сьогодні – прогнози, й усе одно, – на що очікуєте найближчими місяцями?

– Знаєте, мій прогноз – те, що ми переможемо. Коли – я не знаю. Війна заморозиться і триватиме дуже довго. У нас не буде мирного договору. Де-факто війна скоро закінчиться. Буде як у Донецьку, роки млявих перестрілок. Однак мирної угоди ми дуже довго не матимемо, і це дуже страшно, оскільки без договору ми не матимемо інвестицій. І не побачимо дешевих грошей, відкритого джерела від міжнародних фондів, банків, ЄБРР, МВФ, приватного інвестора. Ми маємо максимально розраховувати на себе. Так, наші люди перестануть гинути, але мирну угоду росіяни не підпишуть.

– Що можете побажати фермеру, який читатиме цю нашу бесіду?

– Фермеру треба оптимізувати затрати, прибуток буде мізерним. До війни ми збирали 120 млн т, під час війни зібрали 60, а цього сезону можемо зібрати лише 40. У кращому разі. Якщо така погода триватиме, може й сорока не бути. Затягнути паски. Виживуть ті, хто любить свою справу щиро. Вкрай важливе емоційне ставлення до свого бізнесу. Я не критикую людей, які забрали свої сім’ї, своїх дітей і живуть у Відні, але мій бізнес – це теж один із моїх дітей. Я не міг рятувати чотирьох дітей, а п’ятого покинути. Тому спочатку я вивіз дітей і повернувся сам, щоб займатися п’ятою дитиною.

Перший місяць ми пробули тут, а потім я вивіз сім’ю і повернувся, і перші правильні рішення врятували компанію. Працювати, не здаватися, знаходити вузенькі стежки, якими можна було вивезти зерно – це було поле діяльності. Румунія, Польща, Рені, Ізмаїл, використовувалося все. Правильним було рішення заплатити за фрахт судновласникам останніми грошима – було розуміння, що зерна багато, а логістика зруйнована. У нас було 20 машин, чотири ми втратили в Запоріжжі. Й під час війни купили 70 машин. Ще 30 на підході. Всі зусилля і ресурси були кинуті на логістику, і це рішення виявилося правильним. З першокласними судновласниками я розрахувався наперед, як потім з’ясувалося, за низькою ціною. Вони були мені винні й плавно підходили, ми десяток кораблів за низькою ціною вивезли. Рішення були правильними, оскільки я перебував усередині компанії, в країні. Якщо ти не бачиш ці очі, не переживаєш ці почуття, правильного рішення ти не ухвалиш.

– Діти дорослі?

– Старшому – 23, найменшій – 4 роки. І між ними – 14 і 15. Сім’я вже зі мною, ми всі тут. Живемо в Україні.

Це велике задоволення розмовляти з людиною й дізнаватися, як вона мислить, як відчуває, як діє. Про що мріє, які має очікування перед майбутнім. Цікаво порівнювати сподівання малого фермера і власника десятків елеваторів і сотень машин та вагонів. Рафаель Гороян – навряд чи однозначна людина і підприємець, простих і пласких людей у цьому бізнесі не буває.

Проте от що важливо.

Й у малого фермера, й у голови Наглядової ради групи компаній – однакові любов до України та залізна віра в нашу Перемогу.

Й у малого фермера, й у власника великої зернотрейдерської групи – однаковий запит на справедливість і чесність на всіх ланках держави.

І ще – ставлення до своєї справи, як до власної дитини.

Беседу вів Юрій Гончаренко, головний редактор журналу ЗЕРНО